: Згадати Все. Паспорт як зброя

Радянський громадянин до своїх рук отримував паспорт урочисто. І не дивно – у цій невеличкій книжечці із фотокарткою описано ледь не все значуще, що могло б статися із людиною офіційно: національність, прописка і безліч штампів. Кожен з них щось та й означав, особливо, для правоохоронців. Бо відомо, що "без бумажки ти – букашка, а з бумажкой – чєловєк".

Ми дістаємо "з широких штанин" не що інше як український паспорт. А згадувати будемо саме оті інші паспорти – "серпасті" і "молотасті". Спробуй тільки не пред'яви такий на вимогу працівника міліції. Без паспорта – ти ніхто. 

Цим документом у первісні радянські часи справді можна було пишатися. Паспорт автоматично підносив людину до вищої касти – "городських". Селян чомусь за людей тоді не вважали На зорі повальної індустріалізації рахувалися лише з міським населенням, потенційними робітниками заводів.

Те, що радянський паспорт був інструментом для контролю, підтверджує його генезис. Він був вигаданий в 1932 році, якраз напередодні голодомору, з метою відфільтрувати міське населення від сільського, яке підлягало утилізації. У сільській місцевості роль паспорта відігравала довідка від голови колгоспу. В часи голодомору наша бабуся за дві пухові подушки купила довідку і поїхала на заробітки. Отак вона і врятувалася,
– пояснив письменник і видавець Віталій Капранов.

Книжечка чи навіть папірчик з фотографією, виданий державою, могли врятувати життя, бо давали право виїжджати із села і уникнути штучного голоду. Але і потім селян людьми держава не вважала ще довгі роки. Виїжджати із села без спеціального дозволу – не мали права. Узаконене кріпацтво стосувалося навіть молоді, потенційних студентів. На навчання відпускали неохоче. Інша справа – на будівництво народних об'єктів. Країні не вистачало рук, і селянам лімітовано дозволяли заробити грошей на будівництвах століття. Відносно вільними людьми селяни стали аж у 1974 році. Саме тоді і в глибинку прийшла паспортизація.

"Щасливі" колгоспники у СРСР насправді не мали права покидати свій населений пункт

Великі міста, де жила партійна еліта, оберігали особливо. Кримінальні і політичні екс-в'язні мали відмітки у паспортах, що автоматично забороняло їм мешкати у столицях. І взагалі таких людей не підпускали до цих міст ближче як на 100 кілометрів. Словом паспорт – це книжечка з фотографією, яка знала про вас абсолютно все. Ви могли бути безкінечно прекрасною людиною, але якщо у паспорті стояли якісь специфічні відміточки – ставлення до вас відповідне. І цим часто користувалися міліціонери. Зупинити на вулиці і спитати паспорт – абсолютно звична процедура у радянські роки.

Знайома ситуація багатьом мешканцям СРСР: "паспорта нєту – давай монету. Манєти нєт – снімай піджак":

Тримати паспорт в порядку – важливіше, ніж стежити за гігієною зубів. А мати хороші стосунки з паспортисткою – неабиякий привілей.  Адже паспортисти "рішали" питання прописки.

Більше про штампи у головному документі радянської доби і "міряння паспортами" – дивіться у програмі.