: Радянський ГОСТ: знак якості чи показник браку?

"Каждый школьник знает с парты, как важны стране стандарты". Державний стандарт. Російською – государственный стандарт. Скорочено – ГОСТ. Без цих чотирьох літер жоден товар не міг потрапити на прилавки радянських крамниць. Але чи був цей ГОСТ ознакою якості?

Чарівні 4 літери ГОСТ – государствєнний стандарт. Без них товар на прилавки крамниць потрапити не міг. Чи ставали від цього автомобілі радянського виробництва кращими? Питання ще те, але всі комлпектуючі – неодмінно за ГОСТом.

Перший держстандарт з'явився ще у 1925-му. Він стосувався якості пшениці і не був обов'язковим. Але вже через 4 роки за недотримання ГОСТу світила кримінальна відповідальність. Але принаймні виробники не ризикували випускати відверту халтуру, бо це кримінал. Деяким найталановитішим не допомагали жодні перевірки.

І хоча в радянському союзі існувало понад 14 тисяч різноманітних держстандартів, асортимент товарів у магазинах не тішив. Така обмеженість мала свою назву – дефіцит. Ковбаса з логотипом ГОСТу – символ епохи. Докторська ковбаса була завжди в топах споживацького попиту. Ця рецептура справді передбачала наявність м'яса: 25% яловичини вищого сорту і 70 % свинини з харчовими добавками. Державний стандарт допускав використання фосфатів, цитратів, глутаматів і ще багатьох хімічних сполук, назви яких щось говорять лише спеціалістам.

Попри відносну натуральність і дешевизну тодішніх м'ясних виробів, на асортимент і якість нарікали завжди. Молочна продукція – ще один споживацький фетиш совкового періоду. Характерні скляні пляшки з алюмінієвими кришками. Срібна – молоко, зелена – кефір. А чого варте морозиво у вафельному стаканчику з паперовою наліпкою зверху.

Згущене молоко – делікатес № 1 для всіх дітей. Якість тодішнього згущеного молока підтверджують і експерти. В Союзі основний сорт пива той, який завезли. Основна тара – 3-літрова банка. Хмільний напій здебільшого продавався на розлив. Але уже 2-ий кухоль обговорювався гурманами в деталях. Коли забивала гол улюблена команда, наставав час перевірки якості ГОСТу домашніх меблів. На радощах домашній футбольний фанат зривався з крісла зі швидкістю світла.

За імпортним гонитва почалася далеко до розвалу союзу. Джинси, модні сорочки і нестандартне взуття, яке не знайти в універмагах. Вдягатися не за ГОСТом – показник хорошого смаку та високого соціального статусу. А в 1990-х роках, коли кордони відкрилися, народ після багаторічного досвіду обмежень і відсутності вибору купував все без розбору.

Дешеві продукти сумнівної якості стали №1 у 1990-х роках. Своє отримали і діти. Раптом виявилось, що світ солодощів не обмежувався згущеним молоком та гематогеном. З роками віра у стандарти поступово знову ввійшла у моду. І навіть наш рідний ДСТУ – держстандарт України нині не обов'язковий і став добровільною справою.

Детальніше про ГОСТ та дефіцит продуктів – дивіться у програмі.