Пізно ввечері, 21 липня 2008 року, Рада безпеки Народної Республіки Сербії оголосила про затримання "боснійського м'ясника". У Сараєво, попри глуху ніч, люди виходили на вулиці святкувати, а машини сигналами раділи затриманню Радована Караджича. Йому світила непогана кар'єра медика-психіатра, але він вирішив погратися в месію і подався в політику. Намагався розіграти карту "Великої Сербії". Для нього це закінчилося Гаазьким трибуналом. Сумнішою була доля тисяч жертв військових злочинів, за якими стояв Караджич. 1984 року лікар-психіатр Радован Караджич на рік загримів за ґрати через фінансові махінації. За бюджетні гроші він побудував собі віллу в Сараєво. І це була не єдина його афера. Гроші капали на рахунки і за фейкові довідки, які мали рятувати від кримінальної відповідальності. Наприкінці 1980 року він перекочував у політику. Талановитий промовець став головою сербської партії на території Боснії та Герцеговини, яка мала протистояти самостійницьким ідеям босняків. Історія замішала у Балканському котлі дуже вибухову суміш культур і національностей. Боснійці мусульмани, католики хорвати і словенці, православні серби. Після Першої світової всі вони увійшли в Югославське Королівство, монарх якого в Белграді опирався на пансербські теорії та рішення. Загалом, серби намагалися копіювати північного союзника – Росію. І теж мріяли про свою, Балканську, імперію. Белград перевернув до гори ногами російський прапор і з задоволенням одягнув ризи "молодшого брата". Під цим триколором в хід йшли, добре знайомі нам, імперські інструменти: вигадування культурного пріоритету, дискримінація сусідів за національною ознакою і месіанство із правом на розширення кордонів. Після Другої Світової залізний кулак Йосипа Броз Тіто зцементував Югославію так, що вона могла ігнорувати вимоги комуністичної Москви. Сербів заохочували переселятися в Хорватію і Боснію. Комуністичний режим в Югославії доплачував за роботу в чужому регіоні й таким чином теж зменшував місцеві патріотичні імпульси. Вітер "великих змін" повіяв над Балканами наприкінці 1980 роках. У 6-и югославських республіках пройшли перші вільні вибори. Всюди, окрім Сербії, комуністи програли. Найбільшу підтримку отримали патріотичні демократичні сили, які обіцяли незалежність. За таких обставин Белград почав готуватися до силового втримання "статус кво". Ключові посади в армії перейшли в руки сербських генералів. Паралельно, підтримати військових на місцях мали сербські осередки. Після оголошення Боснією і Герцеговиною суверенітету, Караджич заявив, що боснійські серби цього не визнають і відділяються претендуючи на половину території боснійців. Прикриття для військової операції було готове. Сива, схожа на стріху, зачіска і байдужий трохи втомлений погляд. Караджич спостерігає за обстрілом столиці Боснії. Облога Сараєво розпочалася весною 1992 року. І стала найдовшою в сучасній історії. Обстріли припинилися в лютому 1996 року. Це були довгі 4 роки пекла. Сараєво трималося втричі довше, ніж Сталінград і на 1 рік довше, ніж тривала облога Ленінграду. Гори, між якими лежало півмільйонне місто, давали стратегічну перевагу і зручні позиції для обстрілу. Через облогу, у місті почалася гуманітарна криза. Не вистачало продуктів, медикаментів, а з приходом осені й зими почалися проблеми з опаленням. Всі парки зеленого досі Сараєво вирубали на дрова. Найнебезпечнішим місцем став центральний проспект Сараєво: тут пролягав шлях до єдиного у місті джерела питної води. Територія добре прострілювалася з навколишніх висотних будинків. Сербські снайпери приходили сюди на полювання. Місця, які прострілюються, люди намагалися перетнути під прикриттям броньовиків ООН або ж просто на свій страх і ризик перебігти. Застереження "Pazi – Snajper!", тобто "увага, снайпер", стали звичною справою. За майже 4 роки облоги сербські снайпери і їх найманці вбили та поранили більше тисячі людей: 60 з них були дітьми. Цивільне населення загалом найбільше страждало під час бойових дій. Шокуючим були етнічні чистки, які серби влаштували в Сребрениці. Боснійський анклав був під охороною ООН, але навіть це не зупинило злочинців. Голландські миротворці, яким заборонено було застосовувати зброю, самоусунулися із театру дій. Почалося жорстоке полювання на боснійців. Вижити могли тільки жінки й маленькі діти. Однак і їм ніхто не міг гарантувати безпеки в умовах мародерства і ґвалтувань. За два тижні в околицях Сребрниці були вбиті майже 8 тисяч боснійців. Щоб зупинити військові злочини сербів, ООН дало дозвіл застосувати авіацію НАТО. Рішення ухвалили, попри протести російської делегації. Штурмовики відігнали сербів додому. Потім в обмін на полегшення санкцій Белград змусили піти на дивовижні метаморфози. Керівництво Сербії відмовилося від територіальних претензій до сусідів. Вчорашні герої, а з ними і Радован Караджич, були визнані військовими злочинцями й оголошені як в національний, так і в міжнародний розшук. Покарання винних у військових злочинах стало обов'язковою умовою для повернення Сербії у міжнародну політику. Хоча Белград, сподіваючись на європейську бюрократію, думав всіх обійти. Адже оголосити в розшук і шукати – це 2 великі різниці. Більше 10 років у Гаазі крізь пальці спостерігали, як у Сербії відкрито ігнорують вимоги Міжнародного Трибуналу. А потім ЄС висунув чітку умову: Сербія не отримає бажаного членства у Євросоюзі, поки не видасть військових злочинців. Белград зваживши всі за і проти, вирішив поміняти вчорашніх героїв, з руками по лікоть у крові, на теперішні зручності ЄС. Після 13 років з моменту оголошення в розшук, Караджича затримали свої ж сербські спецслужби. Він радикально змінив імідж. Густа борода і хвостик сивого волосся видавали його швидше за йога чи Санта-Клауса. Надійне алібі підкріпляли документи на інше ім'я і сертифікат знахаря, який дозволяв практикувати нетрадиційну медицину. За 13 років Караджич непогано влаштувався у Белграді. Він винаймав квартиру. Згадуючи про диплом психіатра, дописував у журнали статті з рецептами, як боротися проти депресії і навіть їздив з семінарами просувати нетрадиційну східну медицину. Мав коло друзів і попри колишню сім'ю, мав нову подружку. Попри протести місцевих "патріотів", Белград швидко видав затриманого і він постав перед трибуналом. В Гаазі знову підстригся і намагався переконати, що має імунітет перед будь яким судом. Мовляв, американці обіцяли йому недоторканість, якщо він переконає сербів скласти зброю. Але слідство з'ясувало, що такого не було. Процес тривав 8 років. Лише у 2016 році трибунал засудив Радована Караджича до 40 років тюрми за злочини проти людства і геноцид. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий