Українка Єлизавета Бірюкова — справжня героїня, чий подвиг досі залишається маловідомим. 1941 рік. Маріуполь – одне з провідних промислових міст УРСР, де є два металургійних гіганти – завод імені Ілліча та "Азовсталі". Коли у червні німецькі війська напали на Радянський Союз, ніхто у Маріуполі не очікував, що довжелезний шлях до них у 1300 кілометрів здолають так швидко. 1 вересня маріупольці почали зводити захисні споруди, а вже 8 жовтня місто захопили. Єлизавета Бірюкова евакуюватися не встигла, хворіла на скарлатину. У свої 27 років вона вже була дипломованим інженером-технологом маріупольського рибоконсервного комбінату. Коли влада перейшла до окупаційного режиму, наважилась піти працювати на німців, хоч і прекрасно усвідомлювала, чим це може для неї закінчитись. Працювала сумлінно, і налагодила настільки потужне виробництво консервів, що німці не могли натішитись. Дуже швидко минуло 2 роки, у вересні 1943 радянські війська визволили Маріуполь. І так же швидко на столі в НКВС з'явився донос на Бірюкову – мовляв, колабораціоністка та зрадниця батьківщини. Вирок не забарився: 15 років позбавлення волі. Тут би історія мала закінчитись. Та маріупольці почали засипати Сталіна, Берію і голів НКВС листами, благаючи про помилування. Люди заявляли: Єлизавета Бірюкова перетворила рибний комбінат на табір спасіння. Забирала чоловіків з таборів для військовополонених, запевняючи офіцерів вермахту, що це найкращі спеціалісти, без яких комбінату не обійтись. Годувала у столовій членів сімей комуністів та євреїв. Немічним та хворим возила харчі додому. Загалом, від долі гастарбайтерів врятувала 150 людей. За 4,5 роки Бірюкову випустили, але реабілітували лише на початку 90-х. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий