Три роки тому у двох різних країнах сталися абсолютно різні смерті. У Києві відбулося самогубство людини, яку називали диригентом прийняття диктаторських законів 16 січня. Колишній декан економічного факультету Харківського інженерно-економічного інституту ніби то з власної волі стрибнув у вікно. Нагадаю що прийняття диктаторських законів призвело до ескалації подій на Майдані, яка у свою чергу призвела до загибелі Небесної Сотні та втечі Януковича. У своїй передсмертній записці Михайло написав що "так буде краще для всіх". Насправді краще для всіх було б, якби він лишився в живих і дав свідчення у справах Майдану та щодо актів незаконної приватизації, яку він теж диригував, будучи головою Фонду держмайна. Але він стрибнув у вікно, а колишня голова Фонду держмайна Валентина Семенюк Самсоненко в серпні 2014 року теж здійснила дуже сумнівне самогубство. Чечетов зробив вибір між свідченнями проти своїх соратників і смертю на користь останньої. Такий вчинок колишнього регіонала викликає повагу. На жаль, його колишні колеги та соратники Кернес, Тимошенко, Добкін, Єфремов, Іванющенко, Ахметов, Шуфрич, Бойко, Льовочкін, Арбузов, Захарченко, Янукович, Олійник, Азаров, та інші хто наробив Україні не менше горя не стали підтримувати такий флешмоб. Можливо я зараз надто жорстко іронізую на тему смерті, але є люди, які будували режим Януковича, які підтримували його спроби розігнати Майдан і які мають нести відповідальність за свої вчинки. У цих людей є прізвища і одне з цих прізвищ – Чечетов. У тому числі через їхні дії ми отримали війну та смерть. Тому вибачте, але вони не викликають у мене жодного співчуття. Єдине чого я не розумію – це те, що така кількість з них робить на волі, в парламенті, владних кабінетах та спокійно заходить до чинного Президента. Замість того, щоб сидіти у в'язницях, втекти у Росію або приєднатися до Чечетова. Усі інші питання для мене другорядні. У цей самий час у Москві, чотирма пострілами у спину було убито Бориса Нємцова. Найбільш проукраїнського серед впізнаваних російських політиків, які мали електоральну підтримку. На відміну від більшості російських політиків, які стали співпрацювати з путінським режимом, Борис відверто йому протистояв. І перші санкції за порушення прав людини Москва отримала задовго до війни у нас. Їх іще називали "Законом Магнітського". Акт Магнітського – це закон сполучених штатів та низки інших країн, що містить перелік російських чиновників, причетних до шахрайств, переслідувань та порушень прав людини, зокрема пов'язаних зі справою компанії Hermitage Capital Management та смертю російського адвоката Сергія Магнітського. Посадовим особам, причетним до справи Магнітського та подібних порушень, заборонено в'їзд до США, також щодо них запроваджено санкції економічного характеру. І одним з найбільших лобістів закону Магнітського був саме Борис Нємцов. У 2017 році, вже після смерті Нємцова, до списку було додано і Рамзана Кадирова. Борис Нємцов був фізиком за освітою. Він мав понад 60 опублікованих наукових праць, але перебудова і розпад СРСР назавжди перевернули його долю. Бориса називали одним з найпрогресивніших політиків РФ. У 32 років його призначили губернатором Нижньогородської області. Цей регіон свого часу відвівала Маргарет Тетчер і високо оцінила його ринкові реформи і відкритий стиль управління. У 1996 році у своїй області Борис збере понад мільйон підписів проти війни у Чечні. Чим дуже приголомшить Бориса Єльцина. Попри це, Єльцин неодноразово представлятиме Бориса свого потенційного наступника, про що свідчитимуть західні дипломати. Але ми усі знаємо хто в решті решт зайняв цю посаду. Після нової ескалації у Чечні та трагедій у театрі на Дубровці і школі у Беслані Нємцов займе гостро-опозиційну політику щодо Путіна. Такою вона залишиться до кінця його життя. З самого початку війни на Донбасі Нємцов буде організовувати марші миру та відкрито засуджуватиме дії росіян у Криму. Піком цієї діяльності мала стати презентація доповіді "Путін. Війна", яку готував Борис. Але цю доповідь завершували уже його колеги. Політик Борис Нємцов був убитий 27 лютого 2015 року на Великому Москворецькому мосту в трьохстах кроках від Кремля. В нього було здійснено 6 пострілів, 4 яких були влучними. Доповідь мала на меті розкрити механізми роботи путінської пропаганди, а також мотиви та докази російської агресії на Донбасі та у Криму. Доповідь мала розповсюджуватись через інтернет та у друкованому вигляді з рук у руки, як спроба аргументованого протистояння путінській пропаганді. Головним мотивом вторгнення росіян Нємцов називає падіння рейтингу Путіна, який не змогли підняти ані популістські кроки, ані Олімпіада в Сочі. За словами Бориса Путін дуже боявся не набрати на виборах 2018 року 50% у першому турі. Це б несло пряму загрозу його можливості авторитарно керувати країною і послабило б його позиції у внутрішньокремлівських протистояннях. Доповідь доволі велика і містить змістовні аргументи, зрозумілі для росіян. Вона пояснює чому і як відбулися вторгнення. Містить факти, серед яких факти таємних поховань російських військових та механізмів замовчування. Фактів підкупу та залякування їхніх родичів. Крім того, доповідь розбирає такі питання як наявність на Донбасі російської техніки і боєприпасів, кадирівських та бурятських найманців, збиття малайзійського боїнга і мабуть, найголовнішого для росіян – цілком реальної і вимірюваної в грошах ціни, яку кожен з них тепер платить за безглузду авантюру Путіна в Україні. Я давно шукав настільки систематизований і якісний матеріал з цієї теми, але не думав що його автором виявиться росіянин. На момент смерті Бориса доповідь буде майже готова, тому стверджувати що саме вона стала приводом для його вбивства не можна. Приводом для вбивства стала можлива подальша діяльність Бориса, адже очевидно що він би не став обмежуватись доповідями. Тому Нємцова убили у самому центрі Москви, лишивши росіянам значно зручніших опозиціонерів – Навального та Собчак. Російська преса у більшості зробила акцент на тому, що з Борисом була його дівчина, яка виявилася українкою. Невдовзі по усій Росії пройшли марші скорботи. Вони пройшли та просто пішли додому. На місце смерті Нємцова і досі несуть квіти та його портрети, які цілеспрямовано здувають пролітаючі вертольоти, або прибирають ось такі комунальники. Мені це нагадує відомий роман Джорджа Оруелла, в якому тоталітарні держави знищували не лише людей, а навіть пам'ять про них. Щоб заперечити сам факт їх існування. Убивство Бориса стало знаком для усіх, хто спробує пручатися режиму, для матерів убитих окупантів, які вимагатимуть відшкодувань. Для поранених "ветеранів війни з Україною", яким може захотітися більших пільг. Для опозиціонерів, яким може захотітися заперечити належність Криму до Росії. Їм усім показали, що можна убити свого супротивника у центрі столиці. Зробити це на очах усього світу і не понести покарання. А це значить – що наступним може бути будь-хто. Кому вистачить клепки висловити незгоду. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий