2 листопада 2014 року терористи провели свої фіктивні вибори. Фейковим республікам була потрібна фейкова демократія, і вона відбулася. Чесно кажучи, готуючись до цього випуску, я прочитав передвиборчі гасла й витяги з програм псевдопартій окупованого Донбасу. Але, правда, не бачу сенсу їх цитувати. Усі вони кричали про здобуття незалежності, побудову соціально-орієнтованої держави, рівноправність нацменшин та створення умов для бізнесу й інвестицій. Це дуже смішно, але вони правда казали про розвиток демократичних інститутів, інвестиційних умов, та навіть банківського сектору. Так, вам не почулось. З креативністю в них було туго. Але бої точилися вже на самих околицях Донецька. Увесь бізнес, який міг втекти, втік. Нові володарі Донбасу потрохи показували своє справжнє обличчя. І політичні прагнення донеччан усе частіше зводилися до прохання прибрати артилерійські системи з двору власного будинку. Це суттєво знижувало інтерес до так званих "виборів", і ватажкам терористів треба було придумувати способи затягнути людей на дільниці. Оскільки вибору, як такого, там не було і політичні сили було важко відрізнити одну від одної, потрібно було вигадати інший спосіб. Картинку з імітацією ажіотажу для російських ЗМІ треба було робити. Для початку терористи трішки розширили електоральну базу й дозволили голосувати донеччанам, які досягли 16 років. Виборчих дільниць було значно менше, ніж під час так званого "референдуму". Це полегшило створення черг. Але оскільки охочих голосувати було все одно мало – у хід пішла важка артилерія. Біля виборчих дільниць було відкрито пункти продажу картоплі, цибулі та моркви по 1 гривні за кілограм. Продукти завезли так званим "гуманітарним конвоєм", який прийшов 31 жовтня. Але їх швидко розібрали та розікрали. І жителі Макіївки навіть намагалися перекривати дороги на знак протесту й вимагали можливості отримати більше "передвиборчих продуктів". Таким чином мотивували людей приїхати, принаймні на поріг дільниці. Зайти всередину їх змушувала необхідність оформлення соціальних карт. Отримати їх можна було лише на дільницях і лише у день виборів. Карта мала гарантувати власнику доступ до безкоштовної медицини, знижки на проїзд і продукти в мережі магазинів, яка до окупації називалась АТБ. На дільницях організовували продаж дешевої їжі. Бюджетників, солдат та робітників заводів заганяли на голосування колонами по три, використовуючи накатаний іще партією регіонів адміністративний ресурс. А на центральний площі Донецька провели великий концерт. Бюлетені були надруковані на принтері. Для Донецька їх виробили аж три мільйони, забуваючи, що жителів усієї області залишилося втричі менше. В Антрациті вибори стартували достроково. Голосувати дозволяли без паспорта й по декілька разів. За даними деяких екзит-полів сумарна кількість голосів перевищила число тих, хто голосував. Фіктивні вибори передбачувано виграли ватажки бойовиків та їхні фіктивні партії. Дешеві морква й цибуля закінчилися іще до закриття дільниць. Але поки так звані "політичні сили" терористів отримували свої фіктивні перемоги, наша армія здобувала справжні. У ці дні наші ЗМІ повідомлять про повну зачистку від терористів нового терміналу Донецького аеропорту. І терористи зможуть його обстрілювати лише з відстані, час від часу, кидаючи у самовбивчі штурми нові порції гарматного м'яса. І щоб хоч якось підняти бойовий дух сепаратистів, до них приїхав російський актор Михайло Пореченков. Представники російської естради й кіно уже не вперше висловлювали свою підтримку терористам. За три роки війни це зроблять іще багато людей. Але Пореченков стане першим з тих, хто буде стріляти. Складно буде згадати всіх російських акторів та співаків, які так чи інакше підтримували окупантів. Тому я назву лише найбільш одіозних. Йосип Кобзон запам'ятався спільним виконанням пісень з головами обох псевдореспублік, отриманням звання "героя ДНР" та оцією душевною розмовою з підгорілим бурятом. Колишній член гурту "Агата Крісті" Вадим Самойлов зі своєю піснею "На Берлін!". Актор та православний священик Іван Охлобистін – шубою, яку він подарував дружині "Мотороли", отриманням донецького паспорта й "побажаннями" до українців. А Юлія Чичеріна, на концерти якої я ходив у студентські роки, стане найбільшим моїм розчаруванням. Вона отримає фейковий паспорт у Луганську, буде брататися з найвідомішими терористами та зніме кліп, у якому сцени прощання з нашими хлопцями на Майдані будуть змінюватися сценами з "Моторолою" у труні. Цей кліп, не без нашої підказки, булу вилучено з відеохостингів через конфлікт авторських прав. І Юлія була змушена монтувати й розкручувати вже іншу версію, видаливши частину кадрів з нашими військовими. Але найцікавішим персонажем усе одно залишиться письменник Захар Прилєпін. У 2010 році він підпише звернення російської опозиції, відоме під назвою "Путін має піти". На відміну від 511 інших артистів, він не підпише й лист підтримки дій Путіна у Криму. Але з середини весни 2014 року він почне визначатися зі своєю політичною позицією. У жовтні він уже буде публічно і в увесь голос нахвалювати свого президента. У 2016 – напише книгу про війну, в якій героїзуватиме терористів. А після знищення "Гіві" та "Мотороли" він отримає погони майора й очолить так званий "батальйон Прилєпіна". Почне він з посади політрука й поступово стане смішною та недолугою медійною заміною відпрацьованих ватажків. Крім згаданих персонажів на Донбасі, відмітяться репер "Птаха", Микита Джигурда, Олексій Панін та багато інших, менш відомих діячів. Усі вони більше не мають права приїжджати в Україну, а Йосип Кобзон – і в деякі з країн заходу. Щоб не лізти у скандал, напарники репера "Птахи" по групі почали виступати без нього. Панін давно став посміховиськом навіть у Росії, Чичеріна навряд чи збере аншлаги десь, крім Луганська. Появи в Донецьку не принесуть їм нових прихильників і не повернуть втраченої популярності. Вони так і залишаться недолугим продуктом російської культури, створеним виключно для внутрішнього споживання. І гарним стимулом для введення квот на нашому радіо та телебаченні. Зазвичай я закінчую свої відеоблоги прощанням і закликом допомагати нашій армії. Але цей випуск я би хотів завершити інакше. Я хочу нагадати вам імена частини російських артистів, які підтримали окупацію Криму, давали концерти на окупованих територіях чи публічно виступали проти українського суверенітету. Вони нікого не вбивали власноруч. Вони не брали до рук зброю. Але підтримка російських артистів створила сприятливий ґрунт для тисяч смертей на Донбасі і назавжди перевела їх у категорію ворогів. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий