Енвер Ходжа понад 40 років правив Албанією. Він породив найжорстокіший і найабсурдніший з комуністичних режимів у Східній Європі. Тінь залізної завіси і тотального зубожіння залишеного "Далматським Сатаною" досі переслідують населення цієї невеликої країни на узбережжі Адріатики. Албанцям випала доля відсталої провінції спочатку Римської, а згодом Османської Імперії. Змінити історію випав шанс наприкінці Другої світової війни. Молодий лідер місцевих сил опору Енвер Ходжа приєднався до Червоної Армії і швидко налагодив добрі стосунки з набагато могутнішим "вождем комунізму" з Півночі. На Сталіна він рівнявся сам і тоталітарний режим, породжений Москвою, копіював у своїх володіннях. Кров і сльози стали невід'ємним елементом будівництва комуністичного раю. Жорна репресій не зупинялися ні на день. "Вороги народу" заповнили трудові табори за колючим дротом. Таємна служба держбезпеки Сігурамі сіяла страх через масові арешти. Стеження за сусідами і практика доносів цементували поліцейський режим. Албанія стала єдиною у соцтаборі країною із абсолютною забороною релігії. У цьому Ходжа перегнав Сталіна. Будь-яке практикування релігійних обрядів чи традицій не лише публічно, а й приватно прирівнювалося до злочину проти держави. Азарт мисливця у переслідуванні віруючих і духовенства тільки на перший погляд був виконанням марксизму. Антирелігійне перезавантаження влаштували, щоб позбутися національних ідей різних албанських меншин. Третина населення країни – мусульмани і тяжіли до Туреччини, православні були не проти приєднання до Греції, а католиків в дусі московського комунізму нарекли "шпигунами Ватикану". Особистими ворогами великий ленінець назвав священиків і муфтіїв, то ж їх кров пролилася першою. Храми переробляли на склади і конюшні. Головну мечеть країни Ходжа закрив і відкрив у ній практично громадський туалет. Енвер Ходжа із задоволенням зайняв місце Бога на вівтарях. Пропаганда стала його музою і наркотиком. Самозакоханий правитель обожнював оплески, квіти і дітей, які дарували йому квіти. Години присвячував позуванню для агітаційних плакатів і просто красувався в кадрі, залишаючи чіткі маркери. Піднятий до гори кулак – символ боротьби. Поцілунки – знак єднання і щирості комунізму. Часто була і цигарка, яка вказувала на близькість до народних звичок. Все це насправді було великою мильною бульбашкою, фальшивкою і жорстоким обманом, розрахованим на головну опору диктатора. Затурканим селянам, яких він переселив у міста на місце винищеної інтелігенції, цього було достатньо. Слідом за своїм кумиром Сталіном, він практикував регулярні чистки і репресії. Випилював серед комуністів усіх, кого запідозрив у надто великих самостійних амбіціях. За законами сталінського світу, в "народній" Албанії жоден з шести міністрів внутрішніх справ не закінчив своєю смертю. Всі вони були або розстріляні, або покінчили життя самогубством за дивних обставин. Взірцевою стала смерть давнього соратника і близького друга Ходжі Мехмеда Шеху. Разом вони були ще з війни. Поки один керував країною, інший очолював силовиків. Шеху був правою рукою генсека, мотором, який налагодив зв'язки Албанії і Китаю і врятував таким чином країну від господарчого колапсу в 1960-х роках. Вони роками разом полювали, разом випивали, гуляли, жартували і фотографувалися. Аж поки у 1980-х Енверу не донесли на Шеху. Мовляв, той не проти зайняти місце генсека. Вся дружба в один момент розвіялася. Міністра оборони звинуватили у шпигунстві і розкритикували на засіданні партії. В комуністів це "чорна мітка" – знак, що прийшов кінець не лише кар'єри, а й цілком реального всього життя. За кілька днів Шеху знайшли мертвим. Офіційна версія – самогубство. Неофіційна – швидка ліквідація за особистою вказівкою Ходжі. "Албанський м'ясник" боровся за краще життя. Людям заборонялося мати предмети "буржуазної розкоші": машини, радіоприймачі, роялі, джинси, імпортні косметику, продукти і речі. Під забороною були рок-музика і джаз. В країні діяв податок на неодружених і малодітних. Імпортні продукти і речі трактувалися як доказ антидержавницької позиції. Оскільки в самій Албанії виробництво кульгало на обидві ноги, товариші-громадяни жили тяжко зводячи кінці з кінцями і часто на хлібі з водою. Обіцяні їм блага комуністичного раю смакували представники партії. В очепленому силовиками урядовому кварталі Тірани можна було знайти все. Тут були кращі магазини, імпортні продукти, сюди приїжджали медики з-за кордону лікувати верхівку комуністичної влади. Тут жив і беріг секрети Енвер Ходжа. Окрім Сталіна, його надихав Великий Керманич Піднебесної. Як і Мао, Енверу було небайдуже мажорне життя – сигарети, коньяк, пишні паради і купання на камеру. Китай став новим партнером після того, як Албанія посварилася із Москвою. Палкі поцілунки з Микитою Хрущовим були провісниками страшного конфлікту. Ходжа ненавидів "кукурудзяного короля" за розвінчання культу Сталіна. Скриплячи зубами, він все таки просив гуманітарну допомогу в Союзу. Техніка і зерно допомагали подолати Албанії голод і відсталість. Разом із тим, Москва вимагала більшої лояльності, ніж міг дозволити собі "товариш генсек". Під час візиту в Тірану Микита Сергійович пожартував, що йому легко надавати допомогу і продукти, бо в СРСР миші більше з'їдають зерна, ніж албанці. Ходжа за мишей образився. Вигнав радянських дипломатів і кинувся з обіймами до червоного конкурента Москви – Китаю. Медовий місяць з Піднебесною також обірвався після таночків і палких соціалістичних поцілунків. Зарозумілий албанець кинув анафему на Пекін за зближення китайців із Сполученими Штатами. Пропаганді не залишалося нічого іншого, як роздувати міф про життя у колі ворогів. Вони були винні у бідності албанців і у тому, що їхнє життя приносилося в жертву фанатичним ідеям Енвера Ходжі. Пропаганда запевняла албанців, що ворог вже "біля воріт" і всі мають стати на смертельний поєдинок з окупантом. Для цього по країні почали зводити бетонні бункери. Один за одним. в населених пунктах і біля них, навіть на пляжах і під водою. 700 тисяч великих і малих бункерів. Це, в середньому, по одному на трьох албанців. Чоловіки і жінки щороку обов'язково їздили на армійські збори. Військова підготовка починалася зі школи. Албанія готова була воювати хоч з Радянським Союзом, хоч з Китаєм і, тим більше, з Югославією чи США. Щоб дезорієнтувати ворога у великих містах, зняли таблички з назвами вулиць і дорожні знаки. Соціалістичний рай Енвера Ходжі закінчився візком і діабетом. До кінця він чіплявся за життя і міняв фігури на політичній шахівниці. Вірних комуністів-ходжистів міняв на ще вірніших. Албанія поклонялася своєму антихристу, поки час не взяв своє. У віці 75 років, після крововиливу у мозок, він вирушив на зустріч із грузинським кумиром. Ховали його з не меншою помпою, ніж Сталіна. В країні оголосили 9-денну жалобу. В Албанії ще кілька років панували ходжівські драконівські закони. І лише революція у 1990 році стала моментом просвітління. Пам'ятники Ходжі разом із комуністичною владою відправили на звалище історії. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий