Якщо у команди все гаразд, вона – а це ще одна характерна риса українського вболівальника – її буквально носять на руках. І тут же люто ненавидять, якщо, не дай бог, програє. Той, кого ще вчора називав футбольним генієм, після невдалої гри стає винуватцем усіх бід. "Ди-на-мо" На початку 1990 років трибуни мовчали. На футбол просто не ходили. Було трохи не до нього. Та й на кого було ходити. Від того "Динамо" 1980 років фактично нічого не залишилось. Збірної як такої не було. Ми навіть не брали участі у відборі до чемпіонату світу 1994 року. А сильні тоді українські гравці – Онопко, Юран, Саленко, – вирішили виступати за Росію. І саме матч з російською командою трохи розворушив нашого вболівальника. Осінь 1994 року, Ліга Чемпіонів, матч "Динамо" Київ – "Спартак" Москва. На трибунах майже 100 тисяч вболівальників. 0-2 після першого тайму і не забитий пенальті. А потім – 2 шалених голи Леоненка. І ще зовсім молодий Ребров на останніх хвилинах забиває переможний м'яч. 3:2. Незабутній вечір у Києві. Але по-справжньому глядача на трибуни повернув Валерій Лобановський. У 1996 році, після роботи зі збірною Кувейту, він очолює "Динамо". Не минає й року, як футбольна Європа знову пригадує, хто такі хлопці з Києва. 2 незабутніх сезони. "Динамо" тоді рвало всіх. Те "Динамо" обожнювали. Наразі остання велика динамівська команда в історії. І любили її не лише в столиці. Вона була рідною для всієї України. Феномен Лобановського Лобановський повернув глядача не лише на столичні трибуни. На "Динамо" навіть почали ходити на матчі чемпіонату України. Щоправда, не київський вболівальник. Йому ж бо "Барселони" з "Реалами" подавай. Трибуни забивались ущерть, коли "Динамо" приїжджало на гостьовий матч. Один із найзапекліших суперників кінця 1990 – львівські "Карпати". Часто зі Львова кияни повертались ні з чим. Львів'яни ще досі згадують матч 1998 року: 2:1 на користь зелено-білих. Яким чином далі розвивався український футбол – дивіться у випуску програми "Згадати все". +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий