Бутан – не та країна, в яку легко потрапити. Місяцями треба чекати на дозвіл в'їхати. Але ця країна того вартує, адже сам Бутан називають країною щастя. За кожен день перебування в країні обов'язково треба платити 250 доларів. В цю суму входить проживання, харчування та послуги гідів. Але Бутан – не тоталітарна держава, там демократія. Просто бутанці дуже бояться, що масовий туризм нашкодить їхній культурі та природі. Немалі суми – найкращий спосіб обмежити кількість мандрівників. Ті, хто таки потрапляє в Бутан, опиняються в максимально автентичному середовищі. Телебачення та інтернет з'явилися там менш ніж двадцять років тому. Глобалізація завойовує Бутан дуже повільно. На вулицях люди ходять здебільшого в національних строях. Заборонено будувати, відхиляючись від вікових архітектурних традицій. А жодну світову компанію Бутан не поспішає впускати на внутрішній ринок. Чим же причаровує гімалайське королівство? Відповідь однозначна: горами й монастирями. Причому монастирі там специфічні. Часто це фортеці, в одній частині яких засідає місцева влада, а в іншій моляться ченці. Такі установи називають дзонгами. Найкрасивіші з них розташовані в долині Чокор. Не знехтуйте екскурсією у Тронгса-Дзон, адже це палац, де коронують усіх правителів. А в Пунаха-дзонг колись засідав уряд. Сьогодні ж його називають найкрасивішим монастирем Бутану. Правда, за це звання він сперечається з найсакральнішим місцем країни – монастирем Лігво тигра. Ви просто зобов'язані закінчити там паломництво по бутанських монастирях. Лігво тигра возвеличує навернення Бутану до буддизму. До збудованого на краю скелі монастиря дістатися нелегко – щонайменше півтори години ходьби по крутих схилах. Та нагорода за зусилля – фантастична архітектурна краса. Бутан славиться ще й горами, які часто ховаються чи то в тумані, чи в хмарах. Але не кожну вершину вам дозволять підкорити. Місцеві вірять, що високо в горах живуть боги. А тому туди нічого підніматися смертним. Уряд вирішив, що аргумент серйозний, і туристам заборонили сходження на вершини, висота яких перевищує шість кілометрів. Тому в Бутані є найвища гора у світі, на яку не піднімаються. Мова про семитисячник Гангкхар Пуенсум. Та скільки б кумедного чи незрозумілого ви не зустрічали в Бутані, туди захочеться повернутися. Там спокійно, велично й містично. Можливо, секрет у тому, що уряд дбає не тільки про добробут громадян, а й про щастя. Бутан – та рідкісна країна, яка міряє свій успіх не валовим внутрішнім продуктом, а валовим національним щастям. Для короля й уряду головне, щоб бутанці хотіли усміхатися. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий