Місто Ромни Сумської області. Звичайний будинок на вулиці Інтернаціональній. У 1945 році ця назва стане дуже символічною для особливої сім'ї, яка тут поселиться. Такої долі собі не заплануєш, але в ті скрутні часи Олександра Деревська по-іншому не змогла. У 1918 році молоденька медсестра Олександра познайомилась у військовому шпиталі з майбутнім чоловіком Омеляном. У нього вже був син від першого шлюбу. Згодом молоде подружжя взяло на виховання й молодшого брата Омеляна, а потім до них приєдналася сирітка Панна. Уже на цьому можна було б поставити крапку, але коли поріднився з трьома чужими дітьми, розумієш, що твоєї любові вистачить і на більшу кількість. До 39 року в їхній сім'ї буде вже дев'ятеро всиновлених дітлахів. Омелян працював на бурових установках, тож великій родині доводилося часто переїжджати з міста в місто. І якщо зустрічала покинутих сиріт на вулицях, то не вагаючись забирала. Справжнім випробуванням стане Друга світова війна. З міст цілими караванами виводили врятованих дітей. Когось розподіляли поміж лікарнями, дитячими будинками. Якщо ж комусь не знаходилось місця – рятувала. Під час блокади Петербурга з міста евакуювали гурт дітей, вона забере ще 17. Усі хворі, кволі і виснажені голодом. У 45-ому році сім'я переїхала в українське містечко Ромни. Вулиця Інтернаціональна наповнилася дитячим галасом – дійсно інтернаціональним. За ці роки Олександра ніколи не звертала увагу на етнічну належність. У її сім'ї були росіяни, євреї, узбеки, казахи, українці. Був, до речі, й німець, син колонізаторів. Діти ніяк не могли зрозуміти такого рішення, мовляв, "Вони ж на нас напали!" Вона ж строго відповіла, що малеча не створена для ворожнечі. На українській землі їй виділять два гектара городу, корову, кіз і ще чотири гектара для сінокосу. Пропонували перетворити оселю на дитячий будинок, виділити трьох доглядальниць, виписати зарплату – вона відмовилась: це її рідні діти, і це справжня сім'я, а не дитячий будинок. Коли було скрутно, то допомагали сусіди – приносили речі, харчі, іграшки. Павло Тичина надсилав дітям книги, а якось подарував фортепіано. Чутки про незвичну родину ширилися краєм. Часом новонароджених дітей підкидали під двері із запискою. Вона приймала. Це на перший погляд складно доглядати за таким гуртом, але вся справа в організації. Обов'язки були закріплені за кожним. Хтось пришивав ґудзики і латав старий одяг, хтось пас корову, інші допомагали на кухні і ходили на базар, старші дивилися за молодшими. Якось Олександра злягла на місяць у лікарню, і діти дали собі раду. Дорослі діти Олександри Деревської У цьому, мабуть, заслуга цієї жінки – підготувати дітей до самостійного життя, те, чого не отримують вихованці дитячих будинків. За офіційними даними, Олександра Деревська виховала 48 дітей, утім реальні цифри ближчі до 60-ти. +Відео
2 3
Комментариев нет:
Отправить комментарий